Що було, що є і що буде
(Житомир «Полісся», 2011)
Свого часу я видавав і робив справжню незалежну (залежав лише від власної совісті) газету «Радомисль». Хоча штат редакції складався з одного чоловіка, мене, Миколи Ярмолюка, але без фінансової підтримки зі сторони я не протримався б не те що дев’ять років, а й дев’ять місяців. Два роки доброчинцем був генеральний директор будівельної фірми «Червона рута» Анатолій Іванович Пироженко, а коли фірма збанкрутіла – відомий юрист, громадський діяч, політик, колишній міністр юстиції, засновник і керівник знаної юридичної фірми «Юріс» Микола Васильович Оніщук.
Він підтримував не лише грішми, а й допомагав відбиватися від атак начальників і начальничків, які прагли знищити «Радомисль», а заодно і мене. За дев’ять років відбулося шістнадцять атак у вигляді судових позовів з вимогою за зганьблену їхню честь і гідність сплатити їм величезні суми – від ста тисяч до мільйона гривень. Окрім цього, пережив один замах на життя (побили до синьки і до крові) та море погроз.
Газета стояла на державницьких і національних позиціях, захищала інтереси держави і її громадян. А таке владцям (на щастя, не всім) подобається. Спілки журналістів і письменників клопоталися про присвоєння мені звань заслуженого: перша – журналіста, друга – працівника мистецтва, але подання ті осідали в корзині для сміття, що стоять біля двотумбових, лискучих столів у високих кабінетах.
Однак це не значить, що газета була однобокою – не давала спокою всесильним, як вони думають про себе. Я старався задовольнити смаки всіх читачів. Орієнтиром були рубрики: «Йдемо до Бога», «На теми політичні, і не тільки», «Листи в редакцію і з редакції», «Дзвінок у редакцію», «Про все потроху», «Сам собі лікар», «Гострий сигнал» – всього майже півтора десятка. Найхарактерніші, найцікавіші для читачів, дослухавшись до порад друзів, зібрав в одній книзі. Добру половину переробив, доповнив, і найперше тих, що йдуть під рубрикою «На теми політичні, і не тільки». Бо за цих кілька років, як «Радомисль» впав під натиском моїх років та хвороб, стільки на цій ниві всього наросло!.. І, на превеликий жаль, у переважній кількості шкідливого для людей, нації, держави.
Певних змін зазнали і статті, які вміщені під рубрикою «Йдемо до Бога». Тут до цього підштовхнув інший фактор: нові матеріали, які потрапили мені до рук, власні роздуми над тим чи іншим, образно мовлячи, словом Біблії, святих отців, служителів церкви і простих смертних. Намагався братися за теми, які найбільше цікавлять живих: чи є життя після смерті і яке воно, чи можна допомогти душам померлих позбутися земних гріхів, чи буде кінець світу, якщо буде, то коли...
У рубриці «Про все потроху» мішанина краща від гороху з капустою: розповідями про дивних людей (ясновидющих, екстрасенсів, відьом), про людські біоструми і про рослини, котрі, як і люди, наділені пам’яттю, про передбачення Нострадамуса і чому жінка холодна в постелі і т.д. і т.п. Є кілька матеріалів, які публікувалися не в «Радомислі», а в «Сільських вістях» та в «Літературній Україні».
